Ми платимо за нерозуміння простих речей, які мали б усвідомити ще за часи Кучми (15.02.2012)
У статті Романа СОНА "Право на помилку" ("УП") йдеться про загрози авторитаризму і відповідальність кожного за наше спільне майбутнє. Подаємо скорочено.
На завершення другого року повноважень Президента видається, що за наслідками 2011 рік став важливішим, ніж сам рік виборів. Сумний вибір, пропонований у другому турі, був символом поразки українців, незалежно від імені переможця. Позаяк його фіналісти (В. Янукович і Ю. Тимошенко, - ред.) відображали:
- суспільний запит на "сильну руку";
- відсутність розуміння принципів демократії;
- загальну невизначеність щодо ідеологічних переконань побудови економічного й політичного життя;
- відкидання порозуміння на користь войовничого антагонізму;
- приглушення морального імперативу в голосуванні за принципом вибору "меншого зла".
Суспільство, яке бажає бути обманутим, без сумніву, досягне цієї мети.
Як сказав один європейський політик, "коли суспільство вибирає "менше зло" - це точна ознака, що країна ще лише перебуває на шляху до усвідомлення цінностей демократії".
На жаль, ми недалеко відійшли від вибору 17 січня 2010 року, який знову наближається з парламентськими перегонами. Проблема вибору водночас проста і незмірно складна, бо полягає в браку розуміння суспільством демократії й механізмів її функціонування.
Це нерозуміння проявляється в багатьох стереотипах, що побутують у суспільстві.
Особливо цікаво дискутувати з тими, хто, підтримуючи партії, списки яких рясніють іменами представників олігархічних кланів, очікує справедливої соціальної політики.
А для скількох соціальна справедливість - це реалізація підходу "грабуй награбоване" або "вкради сам і дай вкрасти іншим"? І як багато тих, хто просто хоче бачити "свою" людину, яка б "рулила" країною без огляду на думку опонентів? Тож громада, яка замість адекватної реакції на дійсність шукає рішення в минулому; яка продає свої ключові життєві інтереси за одномоментні подачки; яка не здатна відстоювати інтереси - рано чи пізно змушена платити ціну за власну ментальну незрілість.
Коли суди контролюються з одного кабінету, а правоохоронна система перетворена на режимоохоронну; коли через тиск державної махини відбирається власність; коли найвище керівництво замість національних інтересів об'єднують спільні бізнес-інтереси.
Хіба масове розкрадання держвласності, пограбування бюджету, створення преференцій для "сімейного" бізнесу, вибудовування стрункої корупційної вертикалі - не відгукуються для кожного з нас?
І все це стало можливим передусім через корупційність і конформізм політичного бомонду, який зробив свої ставки ще задовго до виборів 2010 року на два різних імені, які мали забезпечити черговий переділ власності та завершення прихватизації. Очевидно, що для реалізації цих задумів, незалежно від імені переможця, була необхідною узурпація влади і після президентських виборів влада немов "зірвалась з ланцюга". Ми платимо за нерозуміння банально-простих речей, які мали б усвідомити ще за часи Кучми:
- авторитаризм не гарантує "порядку" - адже він засновується на порушеннях закону й вивищенні владоможців понад законом;
- авторитаризм не може бути справедливим - адже він спирається на ресурси "наближених" і свавілля очільників системи;
- авторитаризм не гарантує добробуту широким верствам населення - адже єдиний інтерес, який він представляє, - це привілейовані інтереси найближчого оточення;
- авторитаризм не гарантує результативних реформ - адже "оточення" кровно зацікавлене в спотворенні економічної конкуренції, а бюрократична номенклатура - у наявності корупційно-хабарницького бар'єру для збереження впливовості;
- авторитарна влада не може бути чесною - адже влада захоплювалась заради безкарності в досягненні цілей збагачення будь-якими наявними способами;
- авторитарна влада не може захищати права людини - адже їх реалізація підриває систему;
- авторитарна влада не може бути ефективною - адже вона тримається на знищенні конкуренції, яка є двигуном життя у всіх його аспектах.
Нерозуміння цінностей демократії й прирікає Україну на цю владу та цей стан сьогодення. Зрештою, мусимо зрозуміти, що ми несемо відповідальність за цю владу і дії, які ми їй дозволяємо. І це ми повинні бути зацікавленими, щоб партії, яким віддаємо голоси, представляли наші інтереси. Щоб працювали конституційні механізми, які унеможливлювали б узурпацію влади. Щоб запровадження суду присяжних почало ламати корупцію в судовій системі. Щоб відкриті реєстри нерухомості обмежили апетити чиновництва. Щоб працюючі механізми демократії, а не сподівання на передвиборні обіцянки - дозволяли бути почутим.
Демократія - це, серед іншого, право на помилку та можливість цю помилку виправити.
Сьогоднішня влада - це короткочасна необхідність, яка не залишає для країни інших варіантів, окрім оновлення. На щастя, минулий рік став початком руйнації багатьох хибних переконань для українців. Президент Янукович безуспішно витратив залишки кредиту довіри. Позбавлений змоги кивати на попередників, він не залишив ілюзій щодо суті своєї політики на всіх напрямках. Тож, другий рік повноважень Президента став роком ментальної трансформації.
Очевидно, лише знайшовши гідність перестати бути гвинтиками в олігархічно-злочинному механізмі автократії, ми уникнемо перебування на узбіччі цивілізаційного поступу. Як написала у своїй відомій промові "Свобода від страху" лідер демократичного руху М'янми, лауреат Нобелівської премії миру Онг Сан Су Чі: "Люди, які прагнуть збудувати націю, у якій вкорінені міцні демократичні інститути, як гарантія проти свавілля державної влади, мусять спочатку навчитися звільнити власний розум від апатії та страху".
Останні новини
Версія для друку
